Загальні відомості про асортимент швейних виробів

 

 Коротка історія професії

Перші кравці з’явилися в Древній Греції в III ст. до н.е. і працювали вони у майстернях. Проте, особливий статус ця професія отримала приблизно в XV ст., коли зародилося поняття «мода». Згодом намітилася і спеціалізація кравців: одні шили плащі, інші – чоловічі костюми, треті – жіночі сукні, інші – решту необхідного одягу. Весь одяг переважно виготовлявся на замовлення.

В спеціальних книгах були зібрані зразки різних модних кроїв. Ці збірки матеріалів дозволяли кравцям шити одяг точно по фігурі клієнта, допомагали у виправленні певних недоліків.

Покращив якість і швидкість пошиття одягу винахід першої системи крою («система третини», 1818 р.), згодом масштабної системи, а з часом і пропорційно-розрахункової. Також, розвитку кравецької справи сприяла поява перших паперових викройок (1820-і рр., фірма «Сміт» в м. Лондоні ) та перехід у 1863 р. їх виробництва на індустріальну основу (американська фірма «Баттерік»).

Важливим етапом у розвитку кравецької справи було заснування у 1841 р. в Парижі школи крою «Гер-Лавінь» з майстернею, яка згодом перетворилася на знамениту школу моди «Esmod» – Вищу школу мистецтва і техніки моди. Пізніше А.Лавінь винайшов власну систему крою, бюст-манекен для шиття і гнучку сантиметрову стрічку.

Справжню революцію у виробництві одягу зробив винахід в 1830 р. швейної машини: Бартелемі Тимоньє отримав патент на швейну машину і відкрив першу у світі автоматизовану швейну фабрику. Зараз батьком швейних машин човникового стібка вважають американця Еліаса Хоу, який 10.09.1846 р. отримав патент на машину, що виконувала шов із швидкістю 300 стібків за хвилину. Але, дослідження щодо виготовлення швейної машини продовжувалися. І найуспішніше це вийшло у Ісаака Мередіта Зінгера. Так у 1851 р. світ побачив нову швейну машину «Singer».

За минулі сотні років сталися значні зміни в світі моди і в мистецтві кравецької справи. Так, на зміну ручним роботам прийшли швейні машини, з’явилися нові і досконалі тканини та фурнітура; одяг став зручнішим. Але і досі кравецька справа залишається мистецтвом, тому що вона створює унікальний одяг, окремий стиль для кожної людини.

Отже, цю професію можна з впевненістю назвати однією із найдавніших та найсучасніших, бо потреба в кравецьких послугах існує постійно, оскільки вона несе красу у світ.

Одяг, одежа — сукупність предметів, виробів (із тканини, хутра, шкіри) створених людьми, якими покривають тіло. Найчастіше одяг буває тканинний, синтетичний та вовняний. 

Асортимент швейних виробів відрізняється різноманіттям і включає всі види одягу і головних уборів різного вікового призначення, а також вироби, що не відносяться до одягу. 

Увесь асортимент за загальним призначенням ділиться на п'ять класів:

• Побутовий одяг – пальто, на півпальто, плащі, куртки, костюми, жакети, піджаки, штани, плаття, блузки, спідниці тощо.

• Спортивний одяг – костюми для занять спортом, куртки, штани-гольф, галіфе, бриджі тощо.

• Спеціальний одяг (для захисту робітника від виробничих ушкоджень) – плащі, пальта, ватяні куртки, халати, комбінезони.

• Відомчий одяг для службовців різних відомств – шинелі, гімнастерки, кітелі, бушлати.

Національний одяг – плахти, блузки, спідниці, свити, сорочки, штани тощо

Кожний клас за вужчим цільовим призначенням (за умовами експлуатації) поділяють на групи: 

верхні швейні вироби, 

легке плаття, 

білизняні, 

головні убори, 

вироби, що не належать до одягу. 

                                               Групи по­діляють на підгрупи.

  Верхні швейні вироби поділяють на підгрупу пальто та під­групу костюмів.

Легке плаття поділяють на такі підгрупи: сукні, сарафани, блузки, сорочки верхні, спідниці, халати, костюми і т.ін.

Натільну білизну поділяють на такі підгрупи: сорочки спідні, сорочки нічні, піжами, спідниці спідні, кальсони, труси, плавки, ку­пальники і т.ін.

Постільну і столову білизну поділяють на такі підгрупи: про­стирадла, пошивки, підковдри, стібані ковдри, стібані покривала, по­кривала, накидки на подушку, скатерки, серветки, рушники.

Головні убори поділяють на такі підгрупи: шапки, кепі, капе­люхи, капелюшки, берети, шоломи, жокейки, пілотки, капори, безко­зирки, чепчики.

Вироби, що не належать до одягу, поділяють на такі підгрупи: чохли, мішки, сумки, фіранки, штори, ламбрекени, спальні мішки, намети, рюкзаки і т.ін.

Підгрупи поділяють на види. 

Підгрупа пальт складається з таких видів: пальта, плащі, куртки, накидки, пелерини, шинелі, бушлати тощо.

Види швейних виробів характеризуються назвою самого ви­робу (пальто, костюм, спідниця), 

статево-віковою ознакою (чоловічі, жіночі, дитячі), 

сезонністю (зимове, демісезонне, літнє), 

видом тка­нини (іншого матеріалу верху) - із вовняних, бавовняних тканин, на­туральної або штучної шкіри, трикотажних полотен, штучного хутра тощо, якістю пошиття (звичайної або вищої якості).

За конструктивними особливостями і характером опорної по­верхні швейні вироби поділяють на 

плечові, 

поясні, 

рукавичні 

та го­ловні убори.

Асортимент легкого одягу

Асортимент легкого одягу дуже різноманітний і включає

 жі­ночі й дівчачі сукні, сукні-костюми, сукні-пальта, сукні-халати, 

сара­фани, 

халати, 

блузки, 

жилети, 

спідниці-штани,

 фартухи, 

пляжні ан­самблі.

Відео матеріал :"Асортимент швейних виробів" ( перейди за покликанням)

Вимоги до одягу.

При виготовленні різних видів одягу враховують його відповідність зазначеним вимогам.

У процесі експлуатації одяг має бути зручним, легким, приємним на дотик до тіла, забезпечувати вільність рухів, дихання тіла людини, не створювати не - зручностей в роботі, зберігати тепло, захищати від навколишнього середовища, легко пратись і відновлювати свою форму.
Тому, як правило, для виготовлення робочого одягу використовують тканини з
натуральних волокон (бавовни, льону, шерсті, шовку), а для виготовлення
спеціального одягу застосовують волокна мінерального походження (азбестові) - вони гігроскопічні, повітропроникні і відповідають вище згаданим вимогам.

Спеціальний одяг - для пожежників, водолазів, скелелазів виготовляють з натуральних тканин, але для досягнення його вогне- та вологостійкості, повітропроникності тканини піддають спеціальній обробці (просочують, проклеюють або ж додають інші волокна). Щоб тканина не горіла і не пропускала через себе електричний струм, додають мінеральні волокна (азбестові) - для виготовлення одягу пожежників.
У технології виготовлення робочого та спеціального одягу враховують його призначення (наприклад, фартух офіціанта, лікаря, домогосподарки, слюсаря тощо) та дотримуються естетичних вимог, що забезпечуються за допомогою конструкційних ліній при покрої, доповнень, додаткових деталей, фурнітури, швейних матеріалів та оздоблення. Завдяки оздобленню можна змінити зовнішній вигляд виробу, хоча основа крою буде незмінною.

Рис 1. Робочий одяг       

Робочий одяг - це комбінезони, халати, фартухи, куртки, формений одяг, косинки, шапочки, нарукавники.  У наш час для розробки конструкцій та моделей одягу використовують малюнки, розробки моделей швейних виробів, журнали, розкладки, а також велику гаму гладко фарбованих і набивних тканин, оздоблювальних матеріалів та фурнітури.

Одяг - характеризує сукупність споживчих і виробничих властивостей виробу, що визначають ступінь придатності для використання по призначенню. експлуатаційними й естетичними вимогами.

Споживчі властивості - визначаються гігієнічними, експлуатаційними й естетичними вимогами.

Виробничі - визначаються економічністю, технологічністю й технічністю виготовлення виробів.

Гігієнічні вимоги включають – захист тіла від впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, від механічних ушкоджень, забезпечення нормальної життєдіяльності організму (тобто шкірний подих, газообмін, виділення поту); підтримка теплового балансу (стабільну температуру поверхні тіла людини) оголеній людині при температурі 16-180С – прохолодно, при температурі 14,50С –холодно, при 13,50С – дуже холодно.   Для підтримки нормального мікроклімату навколо тіла людини одяг повинен мати гарну повітропроникність і гігроскопічність.

Велике значення мають експлуатаційні вимоги, що забезпечують відповідність виробів умовам праці або відпочинку, міцність і надійність одягу в експлуатації. Одяг повинен забезпечувати волю руху й подиху людини. Зручність користування особливо важливо для повсякденного й виробничого одягу.

Одяг повинен забезпечувати опору зусиллям, що діють на деталі виробу і їхнього з'єднання при різних рухах людини. тобто мати необхідну міцність. Кожний виріб піддається зношуванню під впливом різних факторів (світла, погоди, багаторазовому пранню, механічних і фізико-механічного впливів). Одяг повинен забезпечити не тільки опір зношування, але також зберегти форму деталей, отриману в процесі обробки. Разом з тим одяг повинен бути гнучкий і м'який, щоб не створювати незручності при руху людини.

Естетичні вимоги– це художнє оформлення одягу, підбір матеріалу по кольору , малюнку, обробки, пропорціях частин одягу.  Економічна модель характеризується мінімальною площею деталей виробів і мінімальних відходів матеріалу при розкроюванні

Виробничі вимоги до одягу – це економія матеріалу й зменшення трудомісткості обробки виробів, які є основними факторами, що забезпечують зниження собівартості виробу. Тому вироби масового виробництва повинні бути економічні й технологічні.

Технологічність виробів означає зменшення трудомісткості обробки за рахунок ліквідації окремих операцій, спрощення способів обробки, створення умов для механізації технологічних процесів і підвищенню виробничої праці.

Технічні вимоги– це вимоги по якості пошиттю виробів (кількість стібків в 1см, міцність швів  ) і до якості матеріалу. Виготовлення одягу, а також основні показники фізико-механічних властивостей матеріалів повинні відповідати вимогам стандартів або технічних умов. Різні матеріали в тому числі й фурнітура повинні сполучатися.

Виконай інтерактивну вправу ( перейди за покликанням)

Питання для самоконтролю.

1.    Які вироби відносяться до плечових?

2.    Які вироби відносяться до поясних?

3.   Чи існує розподіл підгрупи чоловічих швейних виробів залежно від віку в прийнятій класифікації?

4.   Як розподіляються побутові швейні вироби відповідно до загального призначення в існуючій класифікації?

5. Як розподіляються побутові швейні вироби відповідно до умов експлуатації?

6. За якими ознаками швейні вироби побутового призначення підрозділяються на підгрупи?

7. Як підрозділяться швейні вироби побутового призначення відповідно до статево-вікових ознак в існуючій класифікації?

8. Які вироби включає асортимент легкого одягу?